Як довести вину медикiв при наданнi неякiсної медичної допомоги

Звертаючись по медичну допомогу, людина розраховує, що їй будуть наданi якiснi медичнi послуги, i вона швидко вiдновить здоров’я. Проте, нерiдко трапляється так, що медичний персонал припускається помилки та завдає шкоди здоров’ю пацiєнта, а iнодi така помилка навiть призводить до смертi. У таких випадках пацiєнт або його родичi намагаються «знайти правду», звертаючись до суду. Щодо України, то такі випадки вкрай  мало  вирiшується судами на користь пацiєнтiв, адже довести помилку чи халатнiсть лiкарiв дуже складно. Зазвичай, такi судовi справи розглядаються роками, адже для встановлення причин негативних наслiдкiв для здоров’я пацiєнта чи причин його смертi потрiбне застосування спецiальних знань в галузi медицини, а отже, призначення судово-медичної експертизи, а iнодi й декiлькох експертиз, коли думки експертiв не спiвпадають або не вирiшенi всi спiрнi для сторiн питання. 

Так, якщо висновок експерта визнаний неповним або неясним, суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або iншому експерту (експертам). Проте якщо сторона вважає, що висновок експерта необґрунтований, суперечить iншим матерiалам справи або викликає сумнiви в його правильностi, вона може на пiдставi Кримінального процесуального кодексу України звернутися до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи, яка доручається iншому експертовi. 

І тут чи не головне протиріччя?!!! Як би ми не хотіли і що би ми не думали, але експертизу буде проводити медик: чи первинну, чи повторну. І всім нам зрозуміло, що у нашому суспільстві існує поняття кругової поруки, яка у даному випадку буде мати місце. Тому, результати такої експертизи можуть бути різними. Наша судова практика знає випадки, коли такі результати суперечили навіть простим законам природи.  Але таке наше суспільство, бо в інших галузях нашої економіки ситуація є не краща.

                                                            Відшкодування шкоди.

Якi ж особливостi вiдшкодування зазначеної шкоди пацiєнтам? Порядок її вiдшкодування визначений у параграфi 2 глави 82 Цивільного кодексу України. Там законодавець передбачив, що така шкода вiдшкодовується юридичною особою (лiкарнею, iншим медичним закладом) або фiзичною особою (державним лiкарем або лiкарем, який здiйснює приватну медичну практику чи пiдприємницьку дiяльнiсть на пiдставi лiцензiї на медичну практику). 

Матерiальна шкода. Шкода, завдана здоров’ю пацiєнта, не може бути вiдшкодована, оскiльки здоров’я людини не можна вiдновити до того рiвня, який iснував ранiше. У цьому разi може йтися лише про компенсацiю завданих збиткiв та витрат, понесених пацiєнтом. Згiдно зi ст. 1195 Цивільного кодексу України вона полягає у вiдшкодуваннi потерпiлому заробiтку (доходу), втраченого ним внаслiдок втрати чи зменшення професiйної або загальної працездатностi, а також у вiдшкодуваннi додаткових витрат, викликаних необхiднiстю посиленого харчування, санаторно-курортного лiкування, придбання лiкiв, протезування, стороннього догляду тощо. 

Шкода, пов’язана зi смертю годувальника. Статтю 1200 Цивільного кодексу України законодавець присвячує вiдшкодуванню шкоди в разi смертi пацiєнта. У такому випадку право на звернення до суду з позовом мають непрацездатнi особи, якi були на утриманнi потерпiлого або мали на день його смертi право на одержання вiд нього утримання, а також дитина потерпiлого, народжена пiсля його смертi. 

Моральна шкода. Згiдно зi ст. 23 Цивільного кодексу України вiдшкодуванню пiдлягає i моральна шкода, завдана особi. Ця шкода полягає як у фiзичному болю, якого особа зазнавала у процесi неправильного лiкування в клiнiцi, так i у фiзичному болю, який був наслiдком неналежної медичної допомоги, а також у болю, завданому пiд час «виправлення» медичної помилки (наприклад, при видаленнi неправильно полiкованого стоматологом зуба та замiнi його штучним iмплантом). Крiм того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв’язку з такими дiями лiкарiв i якi виразилися в переживаннях стосовно стану свого здоров’я, в думцi про те, що призначене лiкування не допомагає, тощо. 

                                   Як доводити неправоту лiкарiв.

Щоб мати право на зазначені вiдшкодування, особа повинна обґрунтувати та довести в судовому засiданнi таке: 

а) факт дiї чи бездiяльностi лiкарiв, яка мала місце або була вчинена шляхом неправильної дiагностики захворювання чи неправильно призначеному лiкуваннi. Для кожного захворювання наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України затвердженi нормативи надання медичної допомоги, якi визначають, якi саме аналiзи та дiагностичнi дослiдження мають бути призначенi для пiдтвердження первинного дiагнозу i яка тактика лiкування має бути обрана. Так, наказом вiд 27.07.1998 р. № 226 затверджено Тимчасовi галузевi унiфiкованi стандарти медичних технологiй дiагностично-лiкувального процесу стацiонарної допомоги дорослому населенню в лiкувально-профiлактичних закладах України та Тимчасовi стандарти обсягiв дiагностичних дослiджень, лiкувальних заходiв та критерiї якостi лiкування дiтей. Цi стандарти роздiленi по кожнiй лiкарськiй спецiальностi, у межах якої виокремлене те чи iнше захворювання. 

Тому, перш нiж писати позовну заяву, необхiдно визначити, у якому вiддiленнi лiкувався хворий (лiкарську спецiальнiсть), i встановити, який дiагноз поставили хворому в лiкувальному закладi. Як правило, при виписцi пацiєнту видається лише епiкриз, надати iншу документацiю лiкувальний заклад вiдмовляється. Проте пацiєнт має повне право вимагати будь-яку документацiю, яка наявна в лiкарняному закладi (зокрема, медичну картку хворого, результати всiх аналiзiв та щоденник лiкування), посилаючись на ст. 34 та 49 Конституцiї України, ст. 285 Цивільного кодексу України та ст. 39 Основ законодавства України «Про охорону здоров’я». 

Маючи на руках усi документи, заявник може порiвняти дiагноз та призначене йому лiкування з нормативами, у яких закрiпленi обов’язковi дiї лiкарiв. Тiльки при виявленнi невiдповiдностей можна говорити, що лiкарi неналежно виконали свої обов’язки i припустилися лiкувально-дiагностичної та/або лiкувально-тактичної помилки.

Для прикладу: для спецiальностi «Терапiя» за захворюванням «Анкiлозуючий спондилоартрит (хвороба Бехтєрєва)» обов’язковi такi дiагностичнi дослiдження: загальний аналiз кровi, бiохiмiчнi дослiдження кровi (С-реактивний бiлок, бiлковi фракцiї), ЕКГ, Rо-графiя суглобiв до i пiсля лiкування. Призначається таке лiкування: протизапальнi засоби, фiзiотерапевтичне лiкування, кортикостероїди - за показаннями. Критерiї якостi (бажанi результати лiкування): зменшення клiнiчних проявiв основних симптомiв та клiнiко-лабораторних показникiв запального процесу, середня тривалiсть лiкування - 14 днiв; 

б) наявнiсть наслiдку у виглядi завдання шкоди здоров’ю пацiєнта. Отримавши беззаперечнi пiдтвердження того, що призначенi лiкарями дiагностичнi дослiдження чи лiкування не вiдповiдали нормативам, заявник (позивач) повинен довести наявнiсть шкоди для здоров’я пацiєнта. Її доказами можуть бути: факти звернення до iнших лiкарiв (якi призначали лiкування); факти виявлення iнших хвороб чи перехiд iснуючої хвороби в хронiчну форму, що могло бути результатом неправильного лiкування; письмовi висновки iнших лiкарiв, якi оглядали чи лiкували пацiєнта, що мають силу висновку спецiалiста. 

Так, для стоматологiчних хворих наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм облiкової статистичної документацiї, що використовується в полiклiнiках (амбулаторiях)» вiд 27.12.1999 р. № 302 затверджена форма № 043/о «Медична карта стоматологiчного хворого».  Згiдно з наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України «Про затвердження типових iнструкцiй щодо заповнення форм первинної медичної документацiї лiкувально-профiлактичних закладiв» вiд 03.07.2001 р. № 258 медична карта стоматологiчного хворого мiстить рядок «Скарги». У ньому зi слiв пацiєнта або його родичiв записують скарги, якi найточнiше вiдбивають стоматологiчний стан пацiєнта. 

Спецiальний роздiл карти вiдводиться для складання плану обстеження, плану лiкування хворого з вiдмiтками про консультацiї, проведенi в необхiдних випадках сумiжними фахiвцями. Для запису наступних звернень пацiєнта з даним захворюванням, а також у разi звернення з новими захворюваннями передбачений роздiл карти, який називається «Щоденник». Його завершує епiкриз - стислий опис результатiв лiкування та рекомендованих лiкарем практичних заходiв. Пiсля лiкування ставиться пiдпис лiкаря, який провiв лiкування, та завiдуючого вiддiленням, а пiсля закiнчення окремих етапiв лiкування - пiдпис лiкаря, який безпосередньо лiкує хворого. Якщо якоїсь iз зазначених складових немає, можна стверджувати, що лiкарi неточно заповнили медичну картку через несумлiнне ставлення до виконання своїх обов’язкiв або що частину медичної документацiї переписали, щоб приховати недбалiсть лiкарiв; 

в) встановлений причинний зв’язок мiж дiяннями лiкарiв та отриманим наслiдком. У цьому разi позивач повинен довести, що шкода заподiяна пацiєнту саме дiяннями лiкарiв, а не iншими об’єктивними чинниками, як-от: недосконалiсть медичної науки на даному її етапi, об’єктивнi труднощi дiагностики, атиповiсть розвитку захворювання та його наслiдкiв, запiзнiла дiагностика, зумовлена пiзнiм зверненням пацiєнта, тощо. Не слiд виключати i можливiсть провини iнших осiб. Наприклад, якщо пацiєнт звертався до iншої клiнiки чи до нетрадицiйної медицини або ж займався самолiкуванням. 

Якщо особа вважає, що зможе довести всi зазначенi складовi, вона може звернутися до вiдповiдного суду. При цьому слiд пам’ятати, що вiдповiдно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачiв» вiд 01.12.2005 р. № 3161 договiр - це усний чи письмовий правочин мiж споживачем i продавцем (виконавцем) про якiсть, термiни, цiну та iншi умови, за яких реалiзується продукцiя. 

Вчинення усного правочину оформляється квитанцiєю, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або iншими документами (далi - розрахунковий документ). Отже, звертаючись по медичну допомогу, особа укладає з клiнiкою усний договiр про надання медичних послуг, згiдно з яким є їх споживачем. Тому на вiдносини, якi виникають з такого договору, поширюється дiя Закону «Про захист прав споживачiв». Згiдно зi ст. 4 Декрету КМУ позивачi у цiй категорiї справ звiльняються вiд сплати державного мита. 

Окремо слід зазначити, що інодi вину лiкарiв легше довести в кримiнальному процесi, особливо коли їхнi дiї спричинили тяжкi наслiдки для хворого, якi можуть виражатися в його смертi, самогубствi чи заподiяннi йому тiлесних ушкоджень (тяжких чи середньої тяжкостi). Так, ст. 140 Кримiнального кодексу України встановлює вiдповiдальнiсть лiкарiв за невиконання чи неналежне виконання своїх професiйних обов’язкiв внаслiдок недбалого чи несумлiнного ставлення до них, якщо це спричинило тяжкi наслiдки для хворого. У цьому разi доцiльно звернутись iз заявою до правоохоронних органiв, а пiсля доведення провини лiкарiв шляхом винесення судом обвинувального вироку подати позов у межах цивiльного процесу. За цих умов факти, на якi посилатиметься позивач, уже будуть доведенi в кримiнальному процесi i не потребуватимуть доказування.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ.

             Можливість захисту права власності є однією із гарантій його недоторканності. "Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність", - з промови Богдана Хмельницького перед реєстровими козаками.

Захист права власності - це реакція на правопорушення, вчинена самим власником або уповноваженим на це державним органом, що привела до реституції, тобто відновлення попереднього юридичного і фактичного стану речі. Як зазначено у частині 1 статті 15 ЦК України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Такими є передумови захисту і права власності.

                                                                   Самозахист

Природна сутність права власності людини зумовлювала таке ж природне її право на самозахист того, що вона набула своєю нелегкою працею. "Попадавши на землю перед військом, селяни кричали: "хоч толочте, хоч стріляйте, а ми з сеї землі не вступимося, то наше!". "Оштрафували в сумі 25 крб Гавриш Ольгу за те, що в неї брали дошки від забору для артілі, а вона не дала".

Право на самозахист свого права проголошено у статті 55 Конституції України. Як зазначено у частині 2 статті 19 ЦК України, способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Самозахистом права власності може бути чинення опору грабіжникові, відібрання речі у злодія. Не можна заперечити права власника розібрати (але не нищити) загорожу чи зняти з дверей замок, якщо це перешкоджає його доступу до свого будинку. Проте, якщо власник впізнав викрадену у нього річ в іншої особи, відбирати її не слід, адже можна наразитися на чималі проблеми.

На нашу думку, самозахистом є і самовиконання (за допомогою друзів) рішення суду, якщо відповідач тривалий час добровільно не виконує його, наприклад, не зносить огорожі. 3 таким трактуванням слід беззастережно погодитися. Для того, щоб у такій ситуації вести мову про самоуправство, як дехто вважає, немає, на мій погляд, достатньої підстави. Якщо уповноважений орган державної влади не здатний виконати рішення суду, яке набуло законної сили, чи ухиляється від цього, позивач, відповідно до засади справедливості, має право зробити це сам. Він, звичайно, повинен діяти так, щоб звести до мінімуму зумовлені цим матеріальні втрати відповідача.

                                                                  Судовий захист

Незважаючи на численні нарікання і навіть обурення з приводу діяльності чи бездіяльності окремих суддів, саме на судовий захист з надією уповають тисячі власників. У статті 1 ЦПК України зазначено, що метою цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З цього випливає, що позивач, вимагаючи захисту права власності, має надати суду насамперед докази наявності у нього цього права. Така вимога беззастережно стосується нерухомості, транспортних засобів, право власності на які органічно пов'язане із державною реєстрацією. Тому до вимоги про захист права власності на квартиру чи земельну ділянку позивачеві належить додати відповідний документ (свідоцтво про право на спадщину, державний акт про право власності на землю, договір дарування тощо).

Презумпція правомірності володіння у цій ситуації означатиме законність видання цих документів, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Чинність цієї презумпції стосовно рухомого майна зобов'язує суд повірити позивачеві на слово, якщо відповідач не надасть суду достовірних доказів незаконності заволодіння річчю позивачем чи незаконності тримання її у себе. Вимагаючи захисту права власності, позивач повинен надати суду докази порушення цього права, оспорювання чи невизнання відповідачем.

Поширеними, однак, є випадки звернення особи до суду з позовом про витребування майна, про поділ майна без надання нею доказів порушення її права чи інтересу. Тому, якщо, наприклад, дружина звертається до суду з позовом про поділ майна, що є спільною власністю подружжя, без попереднього з'ясування з чоловіком можливості добровільного його поділу, суд має констатувати відсутність у неї права на звернення до суду за захистом і закрити провадження у справі. Адже немає потреби захищати те, чого ніхто не порушив. Такий висновок повністю узгоджується із пунктом 1 частини 1 статті 205 ЦПК, відповідно до якого провадження у справі має бути закрите, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тобто йдеться про випадки, коли суд прийняв до розгляду справу за відсутності у позивача права на пред'явлення позову.

Згідно із частиною 6 статті 403 ЦК України, сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Це означає, що права членів сім'ї власника квартири є самостійними, а не похідними, тому ні продаж будинку, ні смерть власника не можуть припинити їхнього сервітуту. Таким є загальне правило.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про іпотеку" (2003 р.), звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок, інші житлові приміщення є підставою для виселення всіх мешканців та членів сім'ї. Оскільки маємо спеціальну норму, вона блокує дію частини 6 статті 403 ЦК України. Той, хто купив предмет іпотеки на аукціоні, має право вимагати виселення попереднього власника та членів його сім'ї. У цьому разі сервітут останніх "прив'язаний" до права власності чоловіка, дружини, батька, матері, а тому має розділити його (права власності) юридичну долю. Переможець аукціону має право за спеціальною підставою вимагати виселення тих, хто втратив право на проживання в будинку і своєю присутністю у ньому порушують його права як нового власника.

У разі незвільнення приміщення попереднім власником можна говорити про виникнення між ним та новим власником недоговірного обов'язку у зв'язку зі збереженням майна без достатньої правової підстави - повернути це майно (стаття 1212 ЦК України). Право розпорядження буде важко здійснити у разі викрадення правовстановлюючого документа на майно чи безпідставного його арешту. Порушенням права власності буде відчуження речі без згоди власника.

Порушення права власності поділено на два види: таке, що поєднане з позбавленням фактичного володіння річчю (стаття 388 ЦК України), і таке, що не поєднане з ним (стаття 391 ЦК України). В останньому випадку власник володіє річчю, але не може розпорядитися нею, наприклад, у разі незаконного арешту, або не може отримати від неї максимуму користі.

Невизнання права власності може виявитися у запереченні, наприклад, одним із подружжя права другого на майно, набуте за час шлюбу; у невключенні дитини до переліку осіб, які приватизували квартиру. Про невизнання права власності можна говорити й тоді, коли, наприклад, двоє братів за спільні кошти спорудили будинок з метою виникнення права спільної власності, але, оскільки земельна ділянка для забудови була виділена одному із них, лише він одержав свідоцтво про право власності на будинок. Факт видання цього правовстановлюючого документа на ім'я одного із братів можна розцінити як невизнання права співвласності за другим.

Невизнання права власності може відбутися усно, письмово (в листі, заяві) або мати вияв у вчиненні інших дій, наприклад, у винесенні майна особи з приміщення, котре вона займала. Оспорювання права власності завжди пов'язане зі зверненням з позовом до суду. А це створює передумову для подання відповідачем зустрічного позову про визнання права власності. Так, якщо, скажімо, чоловік звернувся з позовом про виселення з будинку колишньої дружини, остання може подати зустрічний позов про визнання будинку спільною сумісною власністю у зв'язку з його реконструкцією за рахунок спільних коштів. А якщо чоловік у відсутності дружини виніс із квартири її речі, змінив заміси, поставив охоронця, то чи має право суд постановити ухвалу про забезпечення її зустрічного позову про визнання права власності на помешкання шляхом її негайного вселення до остаточного вирішення справи? Тривалий час суди вважали це неможливим, оскільки таке забезпечення позову, на їхню думку, означає фактичне вирішення справи по суті.

Така судова практика не мала належного обґрунтування, тому спостерігається поступова відмова від неї. Самоуправне виселення з помешкання є порушенням права особи на житло. Оскільки примусове виселення може відбутися лише за рішенням суду, це означає, що самоуправство має дістати відсіч - вселення колишнього члена сім'ї у квартиру і заодно відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

Оспорювання права власності, що спрямоване на спростування презумпції правомірності набуття права власності, може відбуватися за двома сценаріями: за першим - до суду звертається особа, яка оспорює право власності на річ іншої особи, маючи для цього необхідні підстави, за другим же, навпаки, - особа оспорює чуже право власності без належних для цього підстав. У першому випадку оспорювання - це шлях до визнання свого права власності. У другому - таке оспорювання можна вважати актом агресії проти чужого права власності.

Хоча між термінами "порушення", "невизнання", "оспорення" можна знайти деякі відмінності, вони як способи протиправного втручання у сферу права власності іншої особи взаємно переплетені, тому іноді доволі важко провести межу між ними. Ознакою, що їх об'єднує, є зазіхання на чуже.

Як зазначено у частині 2 статті 15 ЦК України, предметом захисту може бути й інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Про захист інтересу можна вести мову, наприклад, тоді, коли обидва співвласники-спадкоємці претендують на виділення їм однієї і тієї самої неподільної речі. Судове вирішення цього спору не пов'язане з протиправною поведінкою жодного із них, а є лише результатом колізії їхніх інтересів. Судовий захист полягатиме у цій ситуації в наданні переваги інтересам когось із них.

Для прикладу, фермерське господарство "Росинка" уклало з Бориспільською райдержадміністрацією договір купівлі-продажу земельної ділянки, експертна оцінка якої становила 457043 грн. ТОЗ "Вінмарт" звернулося до суду з позовом про визнання цього договору недійсним та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку" оскільки, всупереч статті 127 ЗК України, продаж земельної ділянки відбувся не на конкурентних засадах. Фермерське господарство "Росинка" проти задоволення позову заперечувало на тій підставі, що позивач не довів порушення його прав на отримання у власність земельної ділянки і він не належить до кола осіб, які, згідно з чинним законодавством, мають право оспорювати договір купівлі-продажу. До того ж, договір було укладено без порушень частини 2 статті 127 ЗК України.

Справа розглядалася різними судовими інстанціями. Крапку у спорі поставила колегія суддів Вищого Господарського суду України, задовольнивши касаційну скаргу відповідачів. Серед загальних аргументів такого рішення було й таке: договір було укладено на підставі розпорядження райдержадміністрації про продаж земельної ділянки саме "Росинці"; TOB "Вінмарт" не зверталося до Бориспільської районної державної адміністрації, Бориспільського районного відділу земельних ресурсів із заявами, клопотаннями щодо надання TOB "Вінмарт" в оренду чи у власність жодної земельної ділянки, зокрема земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного договору; укладення цього договору не суперечить тлумаченню "інтересу", яке було дане у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року. Отже, суд фактично легалізував порушення вимоги закону щодо конкурсного продажу земельної ділянки.

Потреба в захисті може виникнути у разі вчинення дій, які можуть призвести до порушення права в майбутньому. Прикладом захисту інтересу власника може бути реакція суду на приготування іншої особи до порушення його права (викопування ям для посадки дерев чи закладення фундаменту під будівлю у недозволеній близькості від межі) у формі заборони вчинення чи заборони продовження дій, які можуть призвести до порушення права власності.

Як зазначено у частині 2 статті 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власники квартир на другому поверсі вибили опорні стіни, надбудували над магазином, прибудованим до будинку, другий поверх, завдяки чому збільшили розмір своїх квартир. Спеціалісти вважають, що в результаті таких дій весь б-поверховий будинок може завалитися. У цьому разі перепланування квартир відбулося лише за попереднім погодженням з головним архітектором, без рішення міськвиконкому, а тому у власників інших квартир є підстави для звернення до суду.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Так, особа Ш. звернулася до Європейського Суду з прав людини зі скаргою проти України, вважаючи, що її вимога про захист права власності була відхилена судами України безпідставно, до того ж розгляд справи тривав 9 років і 8 місяців. Суд оголосив скаргу прийнятною лише частково - щодо надмірної тривалості першого цивільного провадження. Суд у рішенні від 15 жовтня 2009 р. зазначив, що відповідальність за деякі затримки у провадженні (зокрема, повернення справи на новий розгляд, тривалий період процесуальної бездіяльності з 1 лютого 1999 року по 30 жовтня 2000 року, а також за відкладення справи у зв'язку із зайнятістю судді в іншому процесі) має бути покладена на Уряд. Тому і присудив виплатити особі Ш. компенсацію моральної шкоди в сумі 2400 євро.

Аналогічне рішення Європейський Суд постановив 26 червня 2008 р. у справі Ващенко проти України. Така практика Європейського Суду з прав людини, на жаль, мало кому відома, зокрема й самим суддям.

Про захист права власності можна вести мову лише за наявності речі, об'єкта цього права. У разі знищення речі колишній власник має право вимагати відшкодування завданих збитків.

Великий резонанс в суспільстві викликав Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17 квітня 1991 р., яким було надано реабілітованим громадянам право на грошову компенсацію за майно, конфісковане чи в інший спосіб вилучене в дохід держави. У разі смерті реабілітованого право на компенсацію було надано лише спадкоємцям за законом першої черги. Ця норма не могла вважатися справедливою.

Колекторська діяльність поза Законом.

                  Чи приходила Вам хоч жодного разу СМС незрозумілого змісту про передачу Вашого боргу колекторській фірмі?!  А посеред ночі Вам не телефонували і не вимагали терміново ліквідувати існуючий борг по виплатам за користуванням кредитом? І що, навіть «листів щастя» не надходило на Вашу адресу з погрозами втрати сну і спокою, якщо Вами зараз же не буде оплачено борг?

                   Як же так?! Ви щомісячно платите 30% за користування кредитом, який взяли на придбання ноутбуку для сина, а такі милі люди з Вами ще не зв’язалися? У такому випадку не переживайте, колекторська компанія, що б не сталося, знайде Вас і таки відчутно розколише Вашу і без того неурівноважену нервну систему. Чому? А тому, що банк сам люб’язно передав їй Ваші персо-нальні дані разом з інформацією про заборгованість.

                   Якщо вже так сталося, що з Вами якимось чином зв’язалися, а Ви і далі в розгубленості від питання, чому кредит, який Ви брали у банку, з Вас вимагає незрозуміла фірма, то запам’ятайте одну важливу річ: подібні дії, як банка, так і безпосередньо самого колектора неможливо підвести  під жодний нормативно-правовий акт. А це свідчить про те, що на даному етапі на законодавчому рівні питання подібної діяльності колекторських фірм не врегульовано взагалі. Єдиним державним органом, який здійснює примусове стягнення заборгованості, і далі є Державна виконавча служба Міністерства юстиції України. Уже самий факт намагання стягнення з Вас заборгованості іншими способами і структурами а ніж Державною виконавчою службою Міністерства юстиції України, вже є незаконним. І не бійтеся про це сміло заявляти подібним діячам, хоча і вони самі прекрасно розуміють, що їх дії є незаконними і є ніщо інше як втручання у Ваше особисте життя та вимагання, що у свою чергу кримінально каране у відповідності до ст.ст. 182, 189 та 355 Кримінального кодексу України.

                    Більше того, сам факт передачі банком інформації про кредит разом з Вашими персональними даними і даними Ваших близьких родичів теж законним визнати трудно. Так, у відповідності до ст.1076 Цивільного Кодексу України банк гарантує тайну банківського рахунку, операцій по рахунку та відомості про клієнта. А відомості про операції з рахунками та про рахунки можуть бути представлені самим клієнтом іншим особам виключно у випадках і у порядку, визначеному Законом України «Про банки і банківську діяльність». Таким випадком в основному мається на увазі примітка до договору, згідно якої банку дозволяється  передавати Ваші персональні дані третім особам. Якщо ж договором подібний варіант не передбачений, банк згідно вище вказаній статті 1076 Цивільного Кодексу України, а також ст. 60 та ст.62 Закону України «про банки і банківську діяльність» не мають права розголошувати інформацію про Вас як про кредитора, а тим більше передавати таку інформацію для виконання колекторським організаціям.

                    Таким чином, якщо колекторська організація все ж таки вирішила підпортити Вам життя, радимо Вам сміло скаржитися на подібні дії до прокуратури, в органи міліції, а також до суду. Що стосується банка, то його дії по незаконній передачі Ваших особистих даних також можливо оскаржити в Національний Банк України як до вищого контролюючого органу за діяльністю банків.

Начальнику Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, м. Львів. Тези про податкову декларацію військовика?!

            До нас звернулися військовослужбовці Військово-медичного клінічного центу Західного регіону з проханням роз"яснити питання, пов"язані із заповненням та  поданням  податкової декларації  про майновий стан і доходи. Ми з радістю відгукнулися на прохання військових, оскільки вважаємо, що військова людина є взірцем дотримання законності і є носієм тих кращих традицій, які надихають молоду людину до захисту своєї держави  та сприяють підвищенню престижу військової служби.

           Одразу слід сказати про те, що подання податкової дакларації про майновий стан і доходи (далі - податкова декларація)  фізичними особами передбачено Конституцією України та Податковим Кодексом України. Фізична особа - платник податку подає декларацію за звітний податковий період в установлені Податковим Кодексом строки до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою (місцем проживання фізичної особи, за яким вона береться на облік як платник податку в органі державної податкової служби. 
         Зветраємо увагу наших читачів на те, що законодавством України не передбачено інших оргагів, до яких може подаватися Податкова декларація. Це свідчить про те, що вимоги керівників різних організацій незалежно від форм власності та підпорядкування про подання працівниками та службовцями до їх кадрових органів різної форми податкових декларацій є з їх боку перевищення службових повноважень. За звичай, свої дії такі керівники мотивують боротьбою з корупцією і намагаються у такий спосіб, шляхом залякування попередити, на їх думку, корупційні діяння збоку іх працівників.
          Наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 року №1395 (набрав чинності 01.01.2012 року) затверджено Інструкцію щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи. У відповідності до пункту 4 Інструкції Податкова декларація подається до органу державної податкової служби в один із таких способів на вибір платника податку:  
а)  особисто платником податку або уповноваженою на це особою;
б)  надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;      
в) засобами електронного зв"язку в електронній формі у порядку, визначеному законодавством.
(підпункт  "в" пункту 4 розділу 1 із змінами, внесеними згідно наказу Міністерства фінансів №84 від 03.02.2012 року). Звертаємо увагу наших читачів на те, що цей перелік є виключним.
            Окремо слід сказати про те, що у відповідності до пункту 5 вище вказаної інструкції платник податку має право до 01 березня року, що настає за звітним періодом, звернутися до із запитом до відповідного податкового органу державної податкової служби з проханням надати роз"яснення щодо заповнення декларації, а орган державної податкової служби зобов"язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.
           Ми надаємо нашим читачам посилання на законодавчу базу Верховної Ради України у мережі Інтернет стосовно питань,  регулюють подання фізичними особами Податкової дакларації:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/sho w/z0167-12  Звертаємо Вашу увагу на те, що Податкова декларація  про майновий стан і доходи повинна бути надана до податкового органу до 01 травня року, що наступає з звітним.

            Окремо, користуючись нагодую, ми звертаємося до начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з вимогою  припинити неправомірні дії стосовно військовослужбовців військової установи, яку Ви очолюєте. Ваші неправомірні дії полягають у тому, що кадрові органи Військово-медичного клінічного центру Західного регіону перевищують службові повноваження вимагаючи від військовослужбовців надати їм податкову декларацію за 2012 рік. Більше того, такі дії суперечать Закону України "Про захист персональних даних".  Також звертаємо Вашу Увагу на те, що посадовці кадрового органу навіть не відають про те, що наказом Міністерства фінансів України від 03.02.2012 року № 84 встановлена інша форма  Податкової декларації  про майновий стан і доходи. Отже, фіхівці у галузі права нашого сайту вважають своїм обов"язком допомогти військовослужбовцям військової установи, яку ви очолюєте, у питаннях відновлення порушених Вами приписів Податкового Законодавства України стосовно них  та докласти всіх сусиль за для захисту  персональних даних осіб, які до нас звернулися.

Коломийське кривосуддя Івано-Франківського "освячення"

Такі вироки у Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області поставлені на конвеєр. Студенти другого курсу Львівської комерційної академії, не маючи доступу до матеріалів справи, нарахували 17 запитань, на які суд не дав відповіді.

З власного досвіду я можу стверджувати, що чим кращий особистий підпис на документі, тим пропорційно нижчий за своїм змістом документ, на якому цей підпис проставлено тою особою. Відомо, що підпис "виробляється" з роками. Отже, власник даного підпису, щоб досягки рівня такої красоти підпису, повинен був щоденно підписувати велику кількість документів. А це свідчить про те, що часу у цієї особи для читання цих документів не було. Бо особа, яка вчитується у кожну букву документу, який буде підписувати, немає часу думати про каліграфію свого підпису. З часом це увійшло у привичку, бо особа ніколи не притягувалася до відповідальності. Отож, і народився такий вирок.

Начальнику військової академії, м.Одеса.

            Сьогодні знову до наших фахівці звернулася військовослужбовець військової установи, яку Ви очолюєте, майор медичної служби ГОФМАН Світлана Анатоліївна.з проханням про про надання юридичної консультації. Наші фахівці безкоштовно надали їй консулатацію. Але з приводу цього були здивовані. Предмет нашого дивування був наступний.
             Шатним розписом у військової установі, яку Ви очолюєте, предбачено посада юрисконсульта. Ця посада у Війсковій академії м.Одеси може іменуватися по іншому, але від цього суть діяльності цієї посадової особи не змінюється. З Вашого дозволу ми цю посадову особу будемо називати юрисконсульт.
             Так ось, у своїй діяльності юрисконсульт повинен керуватися положеннями ст.82-84 Статуту ВС ЗС України. Більш конкретно обов"язки юрисконсульта визначені у ст.99 - 100 Статуту ВС ЗС України.
              Зокрема, п.10 ст. 100 Статуту ВС ЗС України зобов"язує юрисконсульта Вашої військової установи надавати правову допомогу службовим особам полку в дотриманні законодавства з питань соціального захисту військовослужбовців. Питання звільнення майора медичної служби ГОФМАН С.А. з військової служби якраз і є питанням соціального захисту. Зі слів майора медичної служби ГОФМАН С.А. нам стало відомо, що отримати любу юридичну консультацію у юрисконсульта Вашої установи неможливо, оскільки його або нема на робочому місці, або він уникає спілкування. Тож просимо Вас нагадати даній посадовій особі його службові обов"язки, які йому делегувала держава і який утримується за рахунок платників податків.
             Окремо наші фахівці звертають Вашу увагу на наступне. Питання здачі та прийому посад при звільненні з військової служби або переміщення військовослужбовця на інше місце проходження військової служби регламентується наказом Міністра оборони України. Зокрема, здача та прийом посади, яку зараз обіймає майор м/с ГОФМАН С.А. і яка звільняється за станом здоров"я, передбачається у складі комісії, яка призначається наказом керівника військової установи. Станом на 28.02.2012 року, зі слів майора м/с ГОФМАН С.А, така комісія ще жодного разу не працювала.
              Прошу Вас вжити заходів стосовно відновлення законності щодо порядку прийому та здачі посади майора м/с ГОФМАН С.А. у зв"язку із її звільненням з військової служби.

До Військової академії, м.Одеса.

          Начальнику Військової академії Збройних Сил України, м.Одеса.

          До нас звернувся військовослужбовець військової установи, яку Ви очолюєте, майор медичної служби ГОФМАН Світлана Анатолієвна з проханням допомогти щодо неправомірних дій посадових і службових осіб Військової академії ЗС України, м.Одеса.

          Сьогодні, 26.02.2013 року посадова особа, яка відповідальна за прийом і реєстрацію вхідної документації, яка адресується Вам, як керівнику військової установи, відмовила майору медично служби ГОФМАН С.А. у прийомі офіційного рапорту на ваше ім"я. Більше того, ця посадова особа на прохання м-ра м/с ГОФМАН С.В. про пояснення своїх дій,  направила старшого офіцера ЗС України у напрямку якій їй завгодний з метою оскарження його дій. А посадова особа Вашого фінансового органу відразу і безапеляціно заявила, що не збирається робити виплати, які передбачені законодавством України майору м/с ГОФМАН С.А. по її звільненню.

           Фахівці у галузі права, що співпрацюють з нашим сайтом та здійснюють його адміністрування, ще не зстрічалися з такого роду нахабністю посадової особи, яка діє від імені держави. Отже, фахівці нашого сайту як військовослужбовці у минулому, ветерани військової, служби прикладуть максимум зусиль для покарання винних у даній ситуації. Особисто, автор цих слів дуже здивований таким станом речей в установі, яку Ви тимчасово очолюєте, оскільки мав нагоду проходити військову службу з полковником Верповським С. і знаю його як дуже порядну людину.

           Прошу Вас вжити заходів щодо відновлення порушених прав і законних інтересів майора медичної служби ГОФМАН С.А.