Як притягнути до відповідальності державного службовця?

              Невиконання чи неналежне виконання службовцями своїх обов’язків передбачає, як наслідок, притягнення їх до встановленої Законом відповідальності, а у певних випадках - до відшкодування завданих збитків. Зараз для наших читачів ми спробуємо розглянути основні найважливіші моменти юридичної відповідальності службовців.

             Згідно із законом, державні службовці повинні сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Проте, у повсякденному житті часто трапляється, що у відносинах з органами публічної адміністрації люди незадоволені, тобто не отримують того, за чим зверталися у той чи інший орган. Крім розчарування, незручностей, вони залишені наодинці зі своєю проблемою, їхнє питання не вирішено по суті.

              Що ж можна зробити у таких ситуаціях? Варто усвідомити, що такий стан справ можна змінити лишень активною громадянською позицією як стосовно своїх прав та їх реалізації, так і стосовно юридичної відповідальності чиновника, який не дає нам «жити», не виконує свої прямі обов’язки, від яких залежить реалізація нашого права.

              Загалом, ми стикаємося з такими категоріями службовців: державні (які працюють у місцевих державних адміністраціях, міністерствах) та службовці, які працюють в органах місцевого самоврядування (у сільській, селищній чи міській раді). Щоб ефективно захищати свої права, треба розуміти відмінність між такими категоріями чиновників, з якими найчастіше взаємодіють пересічні громадяни.

 

               Яка ж відмінність між державними службовцями та службовцями органів місцевого самоврядування?

                                                     Державні службовці

- це громадяни України, які здійснюють професійну діяльність, займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримують заробітну плату за рахунок державних коштів, мають відповідні службові повноваження.

                                   Службовці в органах місцевого самоврядування

– це громадяни України, які здійснюють професійну, на постійній основі діяльність, займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом (це не стосується технічних працівників та обслуговуючого персоналу органів місцевого самоврядування).

             Однак посадовими особами не є всі державні службовці та службовці органів місцевого самоврядування!

             У державній службі посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

             Посадами в органах місцевого самоврядування є:

виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;

виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

            Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад" , "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" цим та іншими законами України, (випливає з ст.ст.1 ЗУ «Про державну службу», ЗУ « Про службу в органах місцевого самоврядування»). Таким чином, є дві основні відмінності між цими категоріями службовців, зокрема:

* вид органу, де особа займає посаду (в одному випадку - це посада в державному органі чи його апараті, у другому - це посада в органі місцевого самоврядування);

* сфера діяльності (в одному випадку - це виконання завдань і функцій держави, в другому - діяльність, спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих Законом).

             Отож, якщо Ви завітали до місцевої ради, скоріш за все матимете справу саме з службовцем органу місцевого самоврядування, а якщо, наприклад, - до районної чи обласної державної адміністрації – спілкуватиметесь із державним службовцем.

 

              Яких правил повинні дотримуватись службовці органів публічної адміністрації в процесі виконання своїх обов`язків?

                                           Державні службовці повинні:

-- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

-- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

-- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

                      Основними обов’язками державних службовців також є:

-- дотримання Конституції України та інших актів законодавства України;

-- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

-- недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

-- безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

-- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

-- постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

-- сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

-- державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

У разі отримання доручення, що суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити про це вищу за посадою особу.

             Таким чином, основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є:

а)дотримання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування;

б)забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування;

в)дотримання прав та свобод людини і громадянина;

г)збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню;

д)постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації;

є)сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі;

ж)шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

з)недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.

               Отож, якщо під час контактування зі службовцем, Ви помітили не шанобливе ставлення до Вас, Ваші права порушують, стараються швидше закінчити з Вами розмову, Ваше законне клопотання виконують не сумлінно – мають місце ознаки невиконання чи неналежного виконання службовцем своїх обов’язків.

              

                Що ж робити далі?

               Насамперед, не варто «падати духом». Ви маєте конституційні та законодавчі гарантії для реалізації своїх прав. Слід дати зрозуміти чиновнику, що Ви не зупинитесь і використаєте всі можливості для досягнення Вашої мети. Спробуйте ще раз пояснити йому, що з Вами так не можна поводитись, і він зобов’язаний виконати свої обов’язки по відношенню до Ваших прав. Якщо це не допомагає, варто звернутись до його безпосереднього керівника з проханням втрутитись, з'ясувати ситуацію та вирішити дане питання. У разі, якщо це не допомогло, варто вжити заходів до оскарження такої діяльності та притягнення чиновника до відповідальності!

             

                Як визначено відповідальність службовця?

                За загальним правилом, особи, які винуваті у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством (ст.38 ЗУ «Про державну службу»), а особи, винуваті у порушенні законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, притягуються до цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із Законом (ст.23 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

               Такі «серйозні» види відповідальності можуть бути застосовані при вчинені службовцем відповідно цивільного, адміністративного правопорушення або злочину. Одразу Ви можете і не знати, чи те, що по відношенню до Вас вчинили або не виконали, є правопорушенням або злочином, що караються за допомогою «серйозніших» спеціальних санкцій. Але у будь-якому випадку, якщо державний службовець не виконує по відношенню до Вас своїх обов’язків, порушує Ваші права, або некоректно, образливо з Вами спілкується (і в його діях, на перший погляд, немає ознак адміністративного, цивільного правопорушення чи злочину), варто звернутись до його вищестоячого керівника чи у вищестоячий орган, які мають права, можливості для вжиття заходів щодо притягнення посадовця до дисциплінарної відповідальності!

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за :

* невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень,

* порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби,

* а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До державних службовців можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

*догана;

*звільнення з роботи;

* попередження про неповну службову відповідність;

* затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

                Якщо невиконання службових обов'язків призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, воно є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою. Таке рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець.

               Стаття 74 ЗУ «Про місцеве самоврядування» визначила, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

               У Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування відсутнє положення про те, що такий службовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Однак стаття 20 Закону визначає підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування, якими крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (підстави припинення трудового договору (в тому числі внаслідок неналежних дій, бездіяльності службовця), Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, можуть бути і порушення посадовою особою місцевого самоврядування присяги, умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування, передбачені даним Законом.

               Як встановила ст. 77 ЗУ «Про місцеве самоврядування», шкода, що заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому Законом. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

              

                  Оформлення і подання скарги на діяльність службовця

                  Оскарження діяльності службовця може продовжуватись до найвищої ланки у структурі органу, який має ієрархію, оскільки не завжди можливо вирішити своє питання навіть з керівником такого службовця. Але подекуди, ця форма захисту спрацьовує і є ефективною, оскільки дозволяє швидко вирішити наявну проблему без копіткого, довготривалого судового розгляду.

                 У відповідності до Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 р., громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

                Скарга– це звернення громадян з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, що адресується органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у скарзі питань. У скарзі має бути зазначено прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть скарги, прохання чи вимоги. Скарга може бути усною (викладеною громадянином і записаною посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовою, надіслана поштою або переданою громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

                 Скарга може бути подана, як окремою особою (індивідуальна), так і групою осіб (колективна) та підписується заявником (заявниками) із зазначенням дати. Скарга, оформлена без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня її надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього ж Закону. Письмова скарга без зазначення місця проживання, не підписана автором (авторами), а також така, з якої неможливо встановити авторство, визнається анонімною і розгляду не підлягає. Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

                  Скарги на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку. До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, щоі приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

                 Скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина, може бути оскаржено в суді у термін, передбачений законодавством України.

                 Скарги розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для її розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати сорока п'яти днів.

                Якщо Ви і надалі незадоволені, то можете звернутись до суду та\або до прокуратури. Отож, процес оскарження бездіяльності службовця вимагає від Вас певних знань та наполегливості!

                ….Але це вже буде зовсім інша історія, про яку ми розповімо нашим читачам у подальшому спілкування.

 

Сертифіковані товари.

            Товари, перш ніж надійти в продаж, повинні пройти перевірку на відповідність їх якості та безпеки відповідно до прийнятих в Україні стандартів. Цей процес називається сертифікацією. І хоча в Україні відмінено обов'язкову сертифікацію, споживачам варто пам'ятати: купуйте лише той товар, виробник якого провів добровільну сертифікацію і товар в магазині має супровідні документи.

         В жодній країні, яка називає себе цивілізованою, товари не можуть реалізуватися без сертифікату відповідності, або без зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності, або свідоцтва про визнання відповідності, або декларації про відповідність.

            Запитайте про наявність сертифіката та ознайомтеся з його змістом, купуючи:

 
 ·         побутову техніку;     ·         засоби, зв'язку та сигналізації;  
 ·         товари легкої промисловості;

·         посуд з чорних і кольорових металів, фарфору, фаянсу, скла;          

·         миючі засоби; ·         харчову продукцію;   ·         велосипеди, дитячі коляски;  

·         іграшки;   

·         технологічне обладнання; 

·         електричні машини;     ·         медичну техніку;           ·         нафтопродукти;

·         будівельні матеріали та інше.

Право на апеляційне оскарження судового рішення у адміністративному судочинстві України

            Стаття 185 Кодексу адміністративного судочинства України

            1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

              2. Ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

                                  Наш короткий коментар:

                                   Предмет регулювання та цілі статті

               1. Стаття визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження (суб'єкти апеляційного оскарження), і судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (предмет апеляційного оскарження).

               2. Стаття не лише спрямована на реалізацію конституційного принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, установлених законом, а й покликана не допустити використання механізму оскарження для судової тяганини.

                                   Суб'єкти апеляційного оскарження

                   3. Право на апеляційне оскарження має кожна особа, щодо прав, свобод, інтересів та обов'язків якої суд вирішив питання. Таке право мають:

1) сторони (позивач, відповідач) і треті особи;

2) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки.

               Правом на апеляційне оскарження наділені представники цих осіб, і не обов'язково, щоб представник брав участь у справі під час її розгляду судом першої інстанції. Представник, який бере участь в адміністративній справі на основі договору, може оскаржувати судові рішення, якщо таке право спеціально обумовлене у виданій йому довіреності (частина друга статті 59 КАСУ). Усі названі особи мають безпосередню матеріальну і (або) процесуальну заінтересованість у результатах вирішення справи.

              4. У переважній більшості випадків оскаржувати судове рішення буде особа, яка бере участь у справі, якщо результат розгляду її не влаштовує. Однак можливі ситуації, коли судове рішення безпосередньо стосується інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі. Найчастіше вона дізнається про справу вже після ухвалення рішення. В ідеалі суд першої інстанції мав би залучити таку особу або надати їй можливість вступити у справу ще під час розгляду. Однак внаслідок помилки або через відсутність відомостей суд цього не зробив. Тому для захисту своїх інтересів така особа також має право на оскарження.

              Це ж право мають свідок, експерт, спеціаліст, перекладач щодо ухвали суду, якою визначено судові витрати, пов'язані з їх залученням (частина друга статті 98 КАСУ). Процесуальні ухвали можуть стосуватися інтересів й інших осіб, окрім тих, що беруть участь у справі, при вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням доказів, забезпеченням адміністративного позову, зверненням судового рішення до виконання, тому й такі особи наділені правом на оскарження судового рішення у частині, що стосується їхніх інтересів.

               5. Для справ щодо оскарження нормативно-правових актів передбачено особливість. У таких справах право оскаржити судове рішення надано лише особам, які брали участь у справі, інакше апеляційний суд був би завалений апеляційними скаргами осіб, які під час провадження у суді першої інстанції не виявили бажання взяти участь у справі і не добивалися результату, який би їх влаштовував. Тому в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правових актів запроваджено обов'язкове розміщення оголошення в офіційному друкованому виданні про відкриття провадження. Це потрібно для того, щоб кожна заінтересована особа могла взяти участь у розгляді справи судом першої інстанції, якщо вона того бажає. Однак якщо така особа не виявила бажання взяти участь у справі, вона втрачає право на апеляційне оскарження незалежно від того, зачіпає чи ні судове рішення її інтереси. Апеляційна скарга такої особи залишається без розгляду (частина шоста статті 171 КАСУ). Заінтересована особа, яка не брала участі у справі, усе ж може оскаржити судове рішення у такій справі, якщо відповідного оголошення не було зроблено у встановленому порядку.

                             Предмет апеляційного оскарження

             6. Предметом апеляційного оскарження є насамперед судові рішення, якими закінчено провадження в суді першої інстанції (наприклад, постанови по суті справи, ухвали про залишення адміністративного позову без розгляду, про закриття провадження в адміністративній справі). У КАСУ визначено ще низку інших ухвал, які може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції.

             7. Загальним є правило, що в апеляційному порядку може бути оскаржено будь-яку постанову суду, яка не набрала законної сили (у тому числі часткову постанову та додаткову постанову). Виняток встановлено лише для деяких постанов адміністративного суду у виборчих спорах та спорах, пов'язаних з процесом референдуму (частини третя і четверта статті 177 КАСУ), оскільки відтягування набрання законної сили постановами через подання апеляційної скарги може позбавити сенсу судовий захист у таких адміністративних справах (після виборів чи референдуму він уже втрачає значення).

             8. Право на апеляційне оскарження будь-яких ухвал адміністративного суду закладало б можливість зловживати цим правом з метою затягнути процес - заявляти необґрунтовані клопотання й оскаржувати ухвали про відмову в задоволенні таких клопотань. Тому законодавець обмежив коло ухвал, які може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від постанови суду. Згідно з КАСУ, такими є ухвали:

1) про залишення позовної заяви без руху (частина п'ята статті 108);

2) про повернення позовної заяви (частина п'ята статті 108);

3) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі (частина четверта статті 109);

4) щодо141 передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого (частина третя статті 22);

5) щодо забезпечення доказів (частини п'ята і сьома статті 75);

6) про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку (частина третя статті 102);

7) щодо забезпечення адміністративного позову (частина шоста статті 118);

8) про залишення позовної заяви без розгляду (частина друга статті 155);

9) про зупинення провадження у справі (частина четверта статті 156);

10) про закриття провадження у справі (частина третя статті 157);

11) щодо судових витрат (частина друга статті 98);

12) про відмову в ухваленні додаткового судового рішення (частина п'ята статті 168);

13) щодо внесення виправлень у судове рішення (частина третя статті 169);

14) щодо роз'яснення судового рішення (частина шоста статті 170);

15) щодо звернення постанови до негайного виконання (частина четверта статті 256);

16) щодо виправлення помилки у виконавчому листі, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом (частина п'ята статті 259);

17) щодо видачі дубліката виконавчого листа (частина третя статті 260);

18) щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання (частина четверта статті 261);

19) щодо визнання мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення (частина п'ята статті 262);

20) щодо прийняття відмови стягувача від примусового виконання (частина п'ята статті 262);

21) щодо відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (частина третя статті 263);

22) щодо заміни сторони виконавчого провадження (частина третя статті 264);

23) щодо повороту виконання судового рішення (частина п'ята статті 265);

а також:

24) окремі ухвали (частина третя статті 166);

25) додаткові ухвали (частина п'ята статті 168), однак лише стосовно питань, ухвали з яких може бути оскаржено.

              У разі надходження апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню, суд першої інстанції, не зупиняючи провадження у справі, направляє таку апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції разом із копіями відповідної ухвали та документів, оскільки питання щодо прийняття апеляційної скарги вирішує суд апеляційної інстанції. Отримавши таку апеляційну скаргу суддя-доповідач суду апеляційної чи касаційної інстанції відмовляє у відкритті провадження, керуючись статтями 185, 189 КАСУ (див. пункт 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

               9. Як постанову, так і ухвалу суду першої інстанції може бути оскаржено повністю (якщо особа вважає всі твердження чи висновки суду хибними) або частково (якщо особа вважає лише окремі твердження чи висновки суду неправильними).

                                Підстави для апеляційного оскарження

             10. Хоч коментована стаття і не визначає підстав для апеляційного оскарження, але з положень статей 201 - 204 цієї глави можна зробити висновок, що такими підставами можуть бути помилки суду першої інстанції як у питаннях факту (встановлення обставин у справі), так і в питаннях права (застосування норм матеріального та процесуального права). Якщо їх деталізувати, то оскаржити судове рішення в апеляційному порядку можна з таких підстав:

1) неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам у справі;

4) вирішення не всіх позовних вимог або питань;

5) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, або правильне по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

6) справу розглянуто і вирішено у першій інстанції неповноважним складом суду;

7) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

8) судове рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглянув справу.

           11. Якщо недоліки судового рішення першої інстанції можна усунути ухваленням додаткового судового рішення (стаття 168), виправленням описки чи очевидної арифметичної помилки у судовому рішенні (стаття 169), роз'ясненням судового рішення (стаття 170 КАСУ), тоді доцільно застосовувати саме ці механізми, а не апеляційне оскарження.

           За наявності обставин, що об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи в суді першої інстанції, але не були відомі і не могли бути відомі суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі, така особа може використати механізм перегляду справи за нововиявленими обставинами (глава IV розділу IV КАСУ), а не апеляційне оскарження.